> Представляю, если перевести... это ж бздец будет окончательный, а не произведение.
Кожен день над робочою слобідкою, в димному, масляному повітрі, тремтів і ревів фабричний гудок, і, слухняні покликом, з маленьких сірих будинків вибігали на вулицю, точно перелякані таргани, похмурі люди, які не встигли освіжити сном свої мускули. В холоднім сутінку вони йшли по небрукованої вулиці до високим кам'яним клітинам фабрики; вона з байдужою упевненістю чекала їх, висвітлюючи брудну дорогу десятками жирних квадратних очей. Бруд чмокала під ногами. Лунали хрипкі вигуки сонних голосів, груба лайка зло рвала повітря, а зустріч людям пливли інші звуки -- важка метушня машин, бурчання пара. Понуро й суворо маячили високі чорні труби, піднімаючись над слобідкою, як товсті палиці.
Увечері, коли сідало сонце, і на склі будинків стомлено його блищали червоні промені, -- фабрика викидала людей зі своїх кам'яних надр, немов відпрацьований шлак, і вони знову йшли по вулицях, закіптюжені, з чорними обличчями, поширюючи в повітрі липкий запах машинного масла, виблискуючи голодними зубами. Тепер в їхніх голосах звучало пожвавлення, і навіть радість, -- на сьогодні скінчилася каторга праці, будинки чекав обід та відпочинок.
День проковтнутий фабрикою, машини висмоктали з м'язів людей стільки сили, скільки їм було потрібно. День безслідно викреслений із життя, людина зробив ще крок до своєї могили, але він бачив близько перед собою насолоду відпочинку, радості димного шинку і був задоволений.
По святах спали годин до десяти, потім люди солідні і одружені одягалися в свою найкращу сукню і йшли слухати обідню, попутно лаючи молодь за її байдужість до церкви. З церкви поверталися додому, їли пироги і знову лягали спати до вечора.
Втома, накопичена роками, позбавляла людей апетиту, і для того, щоб їсти, багато пили, дратуючи шлунок гострими опіками горілки. Увечері ліниво гуляли по вулицях, і той, хто мав калоші, одягав їх, якщо навіть було сухо, а маючи дощової парасольку, носив його з собою, хоча б світило сонце.
Зустрічаючись один з одним, говорили про фабриці, про машини, лаяли майстрів, -- говорили і думали тільки про те, що пов'язано з роботою. Самотні іскри невмілої, безсилою думки ледь мерехтіли в нудному одноманітності днів. Повертаючись додому, сварилися з дружинами і часто били їх, не шкодуючи кулаків. Молодь сиділа в трактирах або влаштовувала вечірки один у одного, грала на гармоніках, співала сороміцькі, некрасиві пісні, танцювала, лихословила й пила. Истомленные працею люди п'яніли швидко, в усіх грудях пробуджувалось незрозуміле, хворобливе роздратування. Воно вимагало виходу. І, чіпко хапаючись за кожну можливість розрядити це тривожне почуття, люди з-за дрібниць кидалися один на одного з озлобленням звірів. Виникали криваві бійки. Іноді вони кінчалися тяжкими каліцтвами, зрідка -- вбивством.
У відносинах людей все більше було почуття чатує злоби, воно було таке ж застаріле, як і невиліковна втому м'язів. Люди народжувалися з цією хворобою душі, наслідуючи її від батьків, і вона чорною тінню супроводжувала їх до могили, спонукаючи протягом життя до низки вчинків, огидних своєї безцільної жорстокістю.
Над безмежним сивим морем вітер хмар збирає брили.
Поміж хмарами і морем гордо лине буревісник, наче чорна блискавиця.
То пірнаючи у хмари, то торкаючись до хвилі
Він кричить, — і хмари чують щиру радість в крику птиці.
В цьому крику — жага бурі! Неминучість перемоги,
Силу гніву, жаркий пломінь незгасимий хмари чують в крику цьому безперервно.
Сейчас, сейчас